Олег Гринькевич
18 жовтня
29 лютого у Москві 28-річна
мусульманка Кігіхава Бакулова, яка
працювала нянею у російській сім’ї, обезголовила 4-річну дівчинку і з екстримістськими вигуками гуляла по місту
біля метро. Свій вчинок жінка пояснила відповіддю на агресію російський військ
у Сирії. Як потім виявилось, раніше жінці поставили діагноз шизофренія. Жоден
російський федеральний канал не висвітлював цю тему. Лише на телеканалі “РЕН” обмежились коротким повідомленням про
цю подію в обідній час.
Кігіхава Бакулова
Темою дискусії постало питання, чому так сталося. Чи
було це рішенням редакції, чи влада у примусовому порядку ввела цензуру
федеральним каналам на цю подію. Для обговорення запросили Олексія Навального,
російського опозиціонера та главу Фонду боротьби з корупцією, і Володимира
Познера, російського журналіста, що веде авторську програму на одному з
федеральних телеканалів. Перший переконаний, що подібне “висвітлення” є проявом
цензури влади. Другий ж вважає, що це рішення редакції, яка хотіла вберегти
суспільство від відносно неважливої інформації, що могла негативно вплинути на
аудиторію. Чоловіки намагалися без зайвої скандальності дійти спільної думки
щодо загальної ситуації у російських ЗМІ.
Навальний доводив, що приклад про
невисвітлення божевільної мусульманки показує, як просто влада може уникнути незручних для неї новин. Одним кулуарним
рішенням можна заборонити випуск новин або взагалі говорити про сотні людей, що
маюти протилежну думку, ніж чиновники. Олексій Анатолійович зазначає, що у
справжніх демократичних країнах тему обов’язково б висвітлювали, можливо б не
як топову, але зовсім не замовчували. Не показувати всі жахи злочину жінки, але
треба з суспільством це обговорити. А та умовна свобода слова в російських ЗМІ Навальним характеризується одним виразом: “Дякую, що не
вбили”.
Олексій Навальний
Познер ж має іншу думку. Він
принципово вірить, що новина про жінку-екстримістку не потрібна суспільству.
Він наводить приклад британських ЗМІ, які кілька місяців тому вийшли з
однаковими шпальтами, на яких був якийсь американський мільярдер. Це взірець того,
що медіа роблять помилку, коли починають “гнатися” за екстримальними новинами.
Кров, секс, страх – все це дає рейтинг, але залишає аудиторію без об’єктивізму. Можна
жертвувати висвітленням новини, якщо її можливий негативний вплив на громадян перевищує рівень
важливості та потрібності. Розповідь про Бакулову могла збільшити расистські
настрої у суспільстві чи ненависть до мусульман. На думку Володимира
Володимировича, злочин божевільної жінки не можна прирівнювати до теракту. Висвітлення
такої новини – це немов кричати “Пожежа” у кінотеатрі, коли загорілось крісло.
Не можна кричати, тому що нам хочеться, адже ми можемо спричинити паніку.
Тобто, Познер наголошує, що ЗМІ мусять розуміти всю відповідальність своєї
роботи.
Володимир Познер
Дискусія відбувається дуже жваво. І
Навальний, і Познер швидко та аргументовано доводять свою думку. Кожен з них
володіє знаннями та досвідом у сфері інформації. Їхня безкомпромісність та харизматичність
зацікавлюють аудиторію, яка починає стежити за розмовою, не відволікаючись. Глядач
не може визначитися, бо приймає думку обох через високий рівень аргументованості. Я вважаю це
позитивною рисою. Деяким суддею у цю дискусію вступає ще один російський
опозиційний журналіст Леонід Парфьонов. Він намагається підвести підсумок,
говорячи, що таку новину можна було б показати на ТБ, а можна було б і
“забанити”. Все залежить від політики редакції медіа. Однак жоден державний
канал не наважився навіть описати її причини та наслідки, тому це прояв
цензури. Для глядача поява Парфьонова наприкінці розмови корисна тим, що він
систематизує їхні думки, робить певний висновок. Загалом, під час дискусії
часто запитують думку аудиторії: проводиться онлайн-голосування, ставляться
запитання глядачам – тим, які в студії і тим, які стежать за програмою через
Інтернет. Під час дискусії зачіпають питання блогерства та його значення. Адже
саме блогери найактивніше висвітлювали цю тему для суспільства. Навальний та
Познер дійшли висновку, що блогерство не може претендувати на звання журналістики
у Росії, адже необмежений потік думок неможливо відфільтрувати.
Однак обговорення Навального і Познера
мали певні недоліки. Опоненти демонстрували неповагу один до одного, що
заважало їй об’єктивно приймати аргументи суперника. Олексій Анатолійович
висував Познеру прямі звинувачення у потуранні “кремлівському режиму”, адже
журналіст продовжує вести авторську програму на федеральному телеканалі. Зі
свого боку, Володимир Володимирович називає слова Навального “політичним
популізном”. Через це опоненти часто замість суб’єкту дискусії переходять на
особистості. Така “халатність” заважає глядачу, який втрачає хід думок
ораторів. Наприклад, хтось з аудиторії піднімає тему люстрації журналістів, але
Познер і Навальний почали сперечатися, хто з них більше заслуговує на люстрацію.
Як результат, вони не змогли дати відповідь на цілком контрестне питання.
Отже, можу зробити такий підсумок: в
умовах політичної цензури на телеканалі “Дождь” змогли організувати справжню
незалежну дискусію, яка не просто ставить дві протилежні думки у рівні умови,
але й несе просвітницьку місію для аудиторії. Однак сильні ораторські вміння
учасників дискусії не дозволили дійти спільного знаменника щодо суб’єкту
розмови.
Немає коментарів:
Дописати коментар